Salone del Mobile Milano

Пам’ятаю, в дитинстві бабуся починала метушитися за місяць до Різдва чи Великодня. Бо треба все помити, поприбирати, наготувати. Та величезна морозильна шафа досі стоїть у неї, бо продукти на базарі треба купувати завчасно, щоб не дати нажитись передсвятковим спекулянтам, коли ціни виростали в півтора-два рази.

Ті веселі часи давно пройшли, і теперішня ера air b`n`b, лоукостових рейсів і супермаркетів із акційними стікерами більше не дозволить тобі зекономити ані копійки. Якщо ти хочеш полетіти до Мілана, то будь добрий заплатити 150 євро за квиток туди й назад, якщо ти збираєшся летіти з багажем, то +30 євро, а якщо в період salone del mobile – то 300. Таке враження, що у них за весь рік більше нічого не відбувається: є підготовка до виставки, виставка, а потім всі збирають валізи та їдуть робити пармезан і в’ялити свинину.

Ти прилітаєш до аеропорту, який за сумісництвом – міський полігон ТПВ, як же там брудно; дізнаєшся, що машину, яку орендував, дешевше викупити, ніж оплатити страхування, а потім дякуєш Всевишньому, що за якимось збігом обставин тобі таки видали машину о 23:55, хоча всі контори працюють до 19:00. Трохи дивно, що в епоху вседоступності вивіски дублюються різними видами діалектів італійської, але не англійською. А потім ти все-таки потрапляєш до Святої святих всесвітнього дизайну: в темні затхлі ангари salone del mobile. Також є опція поїхати в даунтаун, щоб оцінити авторські виставки, а також роботи молодих дизайнерів, але в епоху глобалізації ім’я нічого не значить, ціняться бренди: Minotti, Poliform, Bugatti, Turri, Fendi і ще багато інших, про які не чув ніхто, крім дизайнерів.

Так от, коли в тебе починають сльозитись очі від постійної темряви, в якій стробоскопами підсвічені окремі вироби, а подих запирає не від краси, а від 300 тисяч китайців, які там від ранку фотографують кожен гвинтик, ти розумієш, що пройшло тільки 15 хвилин найочікуванішого кошмару року. Починаєш шукати знайомі обличчя, знаходиш, ділишся враженнями, аналізуєш, перераховуєш маршрут – і вйо гасати!  

На дивані за 20К євро крива строчка, кухня за 30К євро має криві фасади, витяжка за 2К євро має продуктивність іграшкового вентилятора. Розумієш, що це ти забрів у відділ новинок, треба витрачати час ефективніше, йдемо до перевірених виробників. І тут знову розчарування: все так, як ти і очікував: ті самі тканини, ті самі рівні строчки, так же добре оброблений камінь і дерево (вдома так не вміють: нема обладнання – дороге), такий же лаконічний дизайн, як і рік, і 2, і 5 тому. Кольори трохи змінились. Якась шафа в піджаку Zara нагадує «no photo». Змучились, їдемо відпочивати, завтра продовжимо. Дарма, що тільки 10 на восьму. Все, крім великих супермаркетів, давно зачинене. Усі працівники запхались у свої фіати та заважають тобі швидко дістатись, хоч і орендованого, але дому.

І от ти уже сидиш на веранді та за келихом вина теревениш із власником вілли. Виявляється, що не тільки тобі видається, що Мілану бракує затишку та краси. Робоча столиця Італії – це думка про Мілан пересічного італійця – вона не повинна бути красивою, для роботи потрібна зручність! Тому більшість міланців намагається мати житло в навколишніх селах, через це такі страшні затори.

Другий день набагато цікавіший – ти вже знаєш що і де, вирішуєш конкретні завдання: ось диван у квартиру В, оці садові меблі для будинку К, крісла в офіс М… Сендвіч з кавою… Знайомі обличчя! Де ж іще знайтися львів’янам, як не в Мілані. Тепер можна закінчити огляд новинок. Цікава виставка в київській компанії. Якість гірша ніж у Poliform, але хлопці знають, що роблять.

Третій день найкращий! Ми вирішили знайти найгарніше, що є в Мілані, дороговказ на озеро Комо, а потім рушили туди. Дарма що там раніше 14:00 не відчиняється жодне кафе, про голод забуваєш, коли, минаючи жахливо нестильний будинок Джорджа Клуні, ти бачиш Краєвид. Ти розумієш, чому там такі страшні будиночки, – головне, щоб вони не закривали одне одному вид на Озеро. Напевно, мафія свого часу попрацювала над містобудівною концепцією в тих краях.

Переповнені емоціями від прекрасного ми мали сили нормально реагувати на хамство охорони аеропорту, неприємний переліт Муд***кими Авіалініями України та навіть робочий день п’ятниці після безсонної ночі.

Якщо тобі дуже цікаві новинки світового меблевого дизайну, ти ніколи не був у Мілані, а любов до прекрасного може служити тобі замість їжі й води, то поїдь у травні на озеро Комо, а на зекономлені кошти купи собі смартфон і зареєструйся у facebook. Дорога навколо озера Комо – найгарніше, що ми бачили під час міланської виставки.